Писанина

arsenko@email.ua — Sat, 07 Nov 2009 00:11:22 GMT

You so accurate in your pronunciation
I'm so tired of these colourful illuminations
Can I visit you in January?
'cause the music is so loud and I forgot my manual.

Something stucks on this damn red blouse you choose
Don't forget I'm from north-west, you already lose.
It's not a problem i can fix it in a moment
Don't say sorry, party is over.

вахвахвах!

arsenko@email.ua — Fri, 06 Nov 2009 23:24:06 GMT

Певно для більшості ці пости розраховані для них самих. А може то тільки я один такий, не знаю. Хоча справді цікаво прочитати свої букви двох річної давнини. СМІХОТА! Я зараз оце пишу, розуміючи що не писав вже добрий шмат часу. Не те що не писав, я навіть втратив будь-який контакт з цим сайтом і його мешканцями, я навіть місцями боюся, що не зможу вже так писати, як колись. Але я зараз дістаю невловимий кайф від того, що наче підсвідомо повертаюся назад, на два роки чи навіть три назад.
ЖУЖИК = щоденник твоїх нездійсненних фантазій і мастурбувань. ДРУЗІ!!!!!!!! ДЕ ВИ Є? Чи вас так і ніколи не було тут. Я б хотів зараз знайти нових друзів у цьому блозі. Справді. Дякую собі. Добраніч покищо...

arsenko@email.ua — Thu, 13 Mar 2008 18:39:29 GMT

«О, блаженна та найпрекрасніша панно! Чиї пасма тьмяно-рудого волосся витікають з прісного річища та прямують вниз, по схилах твоїх будівель та фонтанів, урвищ та гір! Чиї руки всеохоплено спостерігають за моїми, що не спроможні навіть до вульгаризму, не те, що до доторків до тебе…»

…Простір. Боком обернуті багацько-поверхівки. Ще достатньо сіро для сонцезахисних окулярів, якраз настільки аби їх хотіти натягнути на себе. Світла теж, якраз настільки, аби не читати й не заснути, саме на стільки щоб повіситись. Мокрота, волога підошва човгає по тротуару і прямує за бік п’яти-поверхівки. Ще на голові – навушники, в них музика. Роблю близько чотирьох кроків біля будинку як до мене доноситься приглушений крик когось зверху. Ще не встигши проїстись мені в думки, голос переривається сильним ударом, знову ж таки зверху. Цей удар трансформується у спалах в очах і секундним виключенням свідомості. Ха, я вже на землі, в присядки. Починається біль і легке паморочення з кругообертом….

А далі свідомо виявляється, що на мене з п’ятого поверху впав, слава Богу, пластиковий балконний дашок, який не до фіксували дідусі. Навколо мене уламки дашка, не такого вже й маленького, з дерев’яними рейсами. На голові починає провиднюватись гуля і я дякую Богу, що не виявив жодних ознак струсу мозку.

arsenko@email.ua — Thu, 13 Dec 2007 21:45:42 GMT

Часом сниться мені, що я десь там, поза усіма маршрутами, десь на дні каламутної калюжі. Інші люди сняться мені частіше. В сусідстві зі мною й бува без мене. Карколомні небезпечні сни, ніби уривки з голлівудського екшену. Часом відчуваю холод в пальцях на ногах, певно вони (пальці) знову загубились в ліжку. Лежать собі окремо, не накриті ковдрою. Завмирає стеля і повільно починає рухатись формою хвиль. Затоплює половину кімнати і потроху виливається через кватирку. Починає ставати душно. Душно і страшно. Нічні кошмари, спотворені історії з чужих життів. Пахне травою і туманом, ностальгією за вчорашнім і ще чимось. Помічаю на столі порожню чашку і відразу стає ще гірше. Пересихає в горлі. Бажання скочити до води…все. Йду спати.

arsenko@email.ua — Fri, 25 May 2007 09:48:43 GMT

Розуміючи пекуче сонце, розуміючи все те, що там за ним заховане, за тим сонцем, за його словами, за його вчинками, ти розумієш - ти не перший, хто почав з нічого і дойшов аж до такого моменту, як розуміння його - сонця....Сидячи з ним до пізньої ночі...ніч - це вже володіння зовсім іншої стихії...ти здогадуєшся, що саме воно досвічує всі забуті й заховані чорні діри в тобі.....

arsenko@email.ua — Thu, 19 Apr 2007 17:57:43 GMT

завтра, тобто 20.04.07 буду проводити свій час в Кийові! Всім бажаючим з Києва можна мене знайти там. Для цього знайдіть спочатку мій мобільний (він є всюди)....Тож не маю часу писати бо в 23 їду автобусом...цьомаю всіх

arsenko@email.ua — Sun, 15 Apr 2007 14:34:58 GMT

ПРОшепотівши слізьми, що розпливались надімною
зачесаним, охайним, маразматичним днем,
Ти справилась над цим завданням, сказавши все як є.

А ще і очі висохнуть не вспіли, а ще і ковдра зіжмякана була,
пухнастим котиком прикрилась, сказавши тихо, шо то я.

Розтали миті та бажання, ти знову тихо встала і пішла....

arsenko@email.ua — Wed, 11 Apr 2007 21:52:30 GMT

Фух....Тільки прийшов додому з виступу...Стільки вражень! Завжди після виступу хочеться запам"ятати кожну деталь, бо під час нього стільки всього трапляється, ніби переживаєш ціле маленьке життя, фільмове таке....А ще врізаються в пам"ять погляди людей, в кожного з іншими емоціями. А ще на серце лягає тепло та приємність, коли бачиш, як під тебе люди ковбасяться... А ше Анна сьогодні файно зіграла. Ковбасився народ тільки під неї і під нас. Відбувся стейдж-дайвінг і сайкл-піт. Майже вперше...Так шо просуваємось! Ура!

А найгірше те, що я давно нічого путнього не писав...Тоді в мене інша територія душі була. Зараз я переймаюсь якимись приземленими проблемами і на писання не залишається хороших думок...Через це я їду до Львова на концерт гурту Lюк. Буду черпати натхнення і збагачувати миску цікавих думок...Хочу поїхати туди сам...Можливо вдасться, але розумію, шо у Львові я вже не зможу втекти від знайомих облич та розмов. Хоча я певно буду їх потребувати в іншому місті. А ще, мене попросив знайомий (я з ним тільки сьогодні на концерті познайомився) зі Львова (приїхав разом з Верховною Зрадою), щоб я йому привіз якийсь знак з Франика. Він їх колекціонує...

arsenko@email.ua — Wed, 11 Apr 2007 13:20:12 GMT

Ювілей

arsenko@email.ua — Mon, 09 Apr 2007 14:59:57 GMT

Позавчора було потрійне свято! 1) Йшов святити яйця і тому подібні
овочі, Великдень ж бо!; 2) вже рівно рік, як я завів собі цей жужик; 3) в мене було день народження! Кругле як не як! (двайцєть років). Так шо, прийшов додому лиш тепер, змужнілий, змучений, змарнілий і радісний...

Jazz in me

arsenko@email.ua — Thu, 22 Mar 2007 10:51:26 GMT

Ех, весь цей джез! Схожий на вранішній секс з присмаком дощу і студеної кави під парасолькою. Мастурбувати і чекати...Джаз на кухні з домішками марципан..Джаз на балконі з флюїдами диму та асфальту..Джаз серед холодного міста з домальованими краплинами дощу на ньому. Джаз в майстерні скульптора чи маляра змішаний з сигаретним димом і пилюкою..Джаз всередині патифона і ззовні..Він в мені і трішки поза мною...Його чути коли на душі blue..коли світло тьмяніє...
--
вхідна sms під час мого перебування на джазі: "Хотілось би тебе зараз побачити...цікаво..але !так! поєднати твій джаз і цей львівс.шалений дощ під яким я майже повністю змокла-це було б круто...але я не тільки про секс...:-)"

arsenko@email.ua — Mon, 19 Mar 2007 11:03:04 GMT

Чекаю, коли висохне моє волосся...Мушу вийти в люди і зайнятись швидким і безпечним...пошуком роботи. Це як гра. Маю мінімум часу, середньостатичне бажання, і нав"язливі прохання з боку батьків. Шо з того вийде читайте в наступних випусках...

Діти ковбасяться під нас, мені від того легше..........

arsenko@email.ua — Mon, 19 Mar 2007 10:56:46 GMT

recording a demo-song

arsenko@email.ua — Fri, 09 Mar 2007 10:11:29 GMT

Завтра будемо записувати свою першу повноційну пісню. Шо з того вийде ніхто не знає. Сподіваємось на шось путнє...А ось слова до цієї пісні:

Underground Dimension - "Розбіжності"

Відчувати, закривши очі.
Намагатись прожити ночі,
Спільну думку на двох плекати.

Була ти кохана, та все це омана,
Хотіла відчути, а згодом забути...

Приспів:
Розбіжності, провалля між нами.
Розвалини, на наших вокзалах.
Тріщина, тріщить по швах медалі.
Останній день, в якому нас немає.

І весною розсипати снігу,
щоб відкрити для тебе відлигу,
заслонившись від зайвого шміру.

Закривши очі, не бачу й не хочу.
Та ти є прозора, в нас спільне лиш мова.

Приспів:
Розбіжності, провалля між нами.
Розвалини, на наших вокзалах.
Тріщина, тріщить по швах медалі.
Останній день, в якому нас немає.

Потік...

arsenko@email.ua — Mon, 05 Mar 2007 09:41:14 GMT

"За тобою"
За твоєю вродою, десь там під водою
волокна й тканини ростуть як рослини,
харчуючись мною, десь там під водою...

За спиною в тебе, розходяться вени
і морями скапують, як віском - коралі,
лишивши на шиї лиш плями і далі...

Зліва від тебе, за твОїм волоссям,
злизують рани через твої поради
всі ті хто хотіли, не чули й кохали.

І порядність та інші ознаки й відзнаки,
тобі пасували зимою і в хаті.
З тобою хотіли прожити й віджити,
лишившись лиш тінню твоєю навіки.

........Я........

arsenko@email.ua — Fri, 16 Feb 2007 11:58:58 GMT

Так важко створити з себе людину, індивідуальну. Ще важче доказати іншим, що ти саме та людина. Все інше просто...Настільки, що деколи аж страшно.
Я люблю з"їсти яблуко зранку, наще. Люблю почитати книжку ввечір, на повний живіт. А ще люблю спати і мріяти, фантазувати, гратись зі словами, створювати образ придурка, дихати на повні легені, ходити без зупинок вулицями незнайомого міста і перетравлювати різноманітну музику. І так до посиніння. Дивлячись на все це збоку, кажу собі, шо це банально, а я так не люблю це слово, в його проявах. Пишучи це, думаю, нашо? Кому це потрібно? Насправді це самонавіювання, самопсихоз. Воно потрібно тільки мені. Все.

arsenko@email.ua — Fri, 09 Feb 2007 16:12:24 GMT

"...наскрізь пролистані сторінки журналів, в яких ти могла б з"явитись, навпіл проламано твої сліди на піску, спалено всі твої непроштудійовані думки, в яких ти могла б мене згадати...Ще стільки не зробленого і не пройденого залишається перед нами, стільки іншомовних слів ще не вигадано нами, стільки перин не зігріли нас, ще стільки всього могло б бути в нас, якби не ти..."
Сьогодні снилась інша, знайома. Я її називав дурепою. Вночі ми кохалися з нею. Знаєш, вона досить солідно, змащено кохається. Ну звичайно, куди їй до тебе, та все ж...
Вчора я знову думав, чи варто все продовжувати, хоча й знав, шо це тільки вистава. Ти про таке навіть не думаєш. Навіть не знаю, про що ти саме думаєш в такий період. Не хочу більше про тебе писати (думати, звичайно ше маю сили). Набридло одне й те саме тільки в різних інтерпретаціях. Заколібала.
"...пройди зімною весь шкільний курс, і навчи мене залицятися, навчи мене робити для тебе подарунки і говорити ламаною англійською "Be my Valentine!", навчи мене відрізняти "банальне" від "тривіальне" і ради Бога - не читай цей глянц!!!!!!!!!!......"

arsenko@email.ua — Thu, 08 Feb 2007 14:40:46 GMT

Wellcome all fuckin' dudes!

arsenko@email.ua — Sat, 20 Jan 2007 12:58:24 GMT

Безнадійно, без жодної думки про аплікацію, ти взяла до рук пензля. Граціозно та без надмірної зверхньості ти опустила його до стакана з водою. Наступним твоїм кроком був листок, що лежав на холодному, січневому асфальті. Звідки йому там взятися, навіть ти не знала. Обережно піднявши його, хоча ні, ти його не піднімала, ти його заставила лежати на місці, притуливши головку (чи як там то називається)пензля до листка, ти почала малювати йому чіткіші обриси жил, легку зеленуватість, свіжість його існування. Закінчивши роботу, ти примружилась і подивилась на листок з найближчої відстані. Він виглядав кумедно і аж ніяк не був схожий на весняного. А саме це ти хотіла в нього побачити. ТИ запанікувала, крутячись на одному місці навколо листка. НЕрвувалась, ковтала відчайдушно слину і захлиналась дрібними сльозами. Твоїм старанням прийшов кінець. Зима продовжувала існувати, зараз. Жодної деталі не нагадало про весну, а ти так цього жадала...Хоча ні, якийсь теплий вітерець простелився навколо тебе. Підійняв листок, розхолітав його, підняв догори, і опустив до брудної калюжі. Листок промок, втопився і замазюкався наніц. Ти подумала, звідки посеред зими взятися такому теплому вітерцю. Вітер подумав, звідки підчас зими взятися такій повесняному брудній калюжі. Калюжа подумала, звідки тут взятися такому розмальованому, приниженому листку....Йшла зима, хоча й зимою тут не пахло.

arsenko@email.ua — Fri, 19 Jan 2007 10:04:51 GMT

Сьогодні буду співати на одній сцені з Борщем на Рок-Вибусі! Всьо.

А мені цікаво....

arsenko@email.ua — Mon, 08 Jan 2007 12:53:57 GMT

"Темно ранком без тебе,
Телефон мовчить, дзвенить про себе.
На стелі згустки помади, капають вниз
на мої окуляри.
Вода стоїть, думки заважають.
Так темно, коли тебе поруч немає."

Цікаво, чи добре я зробив, шо пішов співати до групи, яка співає emo-core?
Чи зможу я в ній почуватись затишно, чи не залажаю на своєму першому виступі в неділю?
А яка різниця, нє? Тре спробувати!

arsenko@email.ua — Fri, 15 Dec 2006 19:16:31 GMT

Потрібно ставати дорослим?
НАвіщо, якщо тебе утримують і ти безбожно веселишся?
Стоп...! Як би це іронічно не звучало, мені належить слово! Слово завжди за мною, холєра! Від нього нікуди не дінешся...Так важко знайти слово, яке б відповідало за тебе, за твої вчинки, те одне слово, за яким би ти міг охарактерезувати сьогодення. Стоп...! Спочатку потрібно знайти причину та всі за і проти. блін....стоп! Останнє запитання: навіщо ставити себе в такі ситуації, якщо всеодно схиляєшся до одного: "Всі ми різні!"

arsenko@email.ua — Tue, 12 Dec 2006 19:52:30 GMT

„Примара мокрої ванни”

Це буває ввечері, коли процес відмивання пережитого за день, переходить в ностальгію за вчорашнім. Я залишаюся віч-на-віч з ванною. Своєю сухістю та білизною вона нагадує усмішку голлівудської красуні. Кран мовчить і безпристрасно дивиться вниз, дзеркало транслює мої рухи,… більше не можу пригадати жодної деталі яка б існувала тут.
Це відбувається після того, як я обережно змиваю з себе всю свою хоробрість, весь свій сором, всю свою надію, що буде - вчора. Коли у ванні зникають останні мої рештки, у формі мильних та шампуневих кіл, а остання вода потопає у власному сховищі. Я, ще повністю мокрий та беззахисний, хоча вже набагато просвітленіший, починаю існувати по-новому. Я починаю думати, фантазувати та прислуховуватись. Під час миття, я переважно не думаю, та й думати якось безглуздо, адже всі думки змиваються при першій нагоді…Ось я, без думок, без відстійних спогадів, весь такий просочений проточною водою, лежу на краю мокрої ванни і слухаю…
Воно відбувається на моєму власному рівні і меланхолію не пропагандує. Воно приходить, коли я ще вологий і безпечний. Воно буває замотане в серветки, напевно теж після води. Воно сідає на край ванни і починає мити мої плечі. Кожного разу я заперечую собі, говорячи, що я вже їх достатньо помив, що не потрібно повертатись до зробленого, що цим нічого не вмотивуєш… Та кожної наступної секунди я піддаюсь в своїй необізнаності в цих манірних справах. Воно спроектовує свої рухи на мою спину, я, натомість вигинаюсь достатньо, щоб воно ковзало по мені без зайвих перешкод. Це набуває обрисів якогось елегантного танцю, коли кожен з партнерів підлаштовується під іншого. Я заставляю себе потроху приводити до тями, починають бігати думки, воно остаточно наважується на повторне миття спини. Все! Більше не маю сили на синхронність, не можу!.......Вчора я хотів побути у ванні з котами, моїми трьома котами, та наважитись на це не дозволяла мені моя фантазія. Сьогодні мене відпирали, зволожували, полоскали, зрошували, мили і я вивчав себе з боку спини. Я почав думати і фантазувати з іншої позиції, я вже не хочу вчора………………………………………………

arsenko@email.ua — Thu, 07 Dec 2006 10:22:13 GMT

НА зламі двох протилежностей і тримається цей світ. У кожного є своє кіно, у кожного є хтось, про якого він мовчить, у кожного є своє мовчання, яке належить тільки йому, кожен - це ми, ти, я, він...
В мене - трампліни в всоїх повсякденних життях. Ось зараз я на вершечку, дивлюсь вниз, якого не видно через туман, ось зараз я внизу, піднімаю голову вверх, верхівки, на якій я стояв декілька секунд тому, не видно,,,через туман. А може то не туман, просто надто велика відстань між верхом та низом. Повертаюсь назад, а там теж нічого...Туман каже, шо то так має бути. Я йому вірю................................
Туману хтось вигадав сенс, надав йому значення,
Тепер деревам немає за кого ховатись,
Манну кашу забув доїсти зранку,
Тепер туману за мене страшно....

arsenko@email.ua — Tue, 05 Dec 2006 16:55:04 GMT

Знову Львів... Знову ці холодні бруківки... Знову мене кличе до себе... Знову...
День Студента виявився спонтанним. Замість того, щоб піти, як всі нормальні люди на хату, на чергову п'янку, ми сіли в нічний, обриганський потяг та поїхали до Львова...

                                          Я бруківками скучаю по Львові...

Увібрати в себе місто повністю... Дихати його ринками...брати руками його вулиці...обіймати його дерева...вмостившись на його дахах, споглядати заспаних львівських птахів....снитись місту на його свята....  Це вже стає культом.................